Кептар: що насправді відкриває історія гуцульського одягу

Кептар — це нагрудний безрукавний одяг, який виготовляли переважно з овечої шкіри. Найбільш характерним він був для західних регіонів України: Гуцульщини, Покуття, Буковини, Бойківщини та Лемківщини. Водночас у різних місцевостях кептарі помітно відрізнялися за довжиною, кольорами, кроєм та оздобленням.

На Гуцульщині кептарі могли мати оздоблення зі сап'яну, кольорові китички й кіски, смушкові облямівки та інші декоративні елементи. Святкові варіанти прикрашали значно багатше, тоді як повсякденні могли бути майже без декору.

Кептар не був винятково жіночим чи чоловічим одягом. На Гуцульщині його носили чоловіки, жінки та діти, а конкретний вигляд речі залежав від місцевої традиції. Сучасні етнографічні свідчення також показують, що на Покутті чоловічі й жіночі кептарі могли бути дуже подібними.

Цікаво, що кептарі не обов'язково були святковим одягом. На Гуцульщині їх носили й щодня, а для свят виготовляли варіанти з багатшим оздобленням. Тобто один і той самий тип одягу міг бути цілком практичною річчю на щодень і частиною урочистого строю.

Особливе місце кептар займав у святковому та весільному вбранні. Люди часто шили кептарі саме на весілля, а потім одягали їх до церкви. Коли річ зношувалася, оздоблення могли відпороти, а сам кептар продовжували носити вдома.

На Гуцульщині традиція святкового кептаря зберігалася й у ХХ столітті. За свідченням гуцульської майстрині Олени Марусяк, кептарі вдягали на весілля, великі свята та хрещення дітей. Це свідчення стосується саме гуцульської традиції, а не всіх регіонів України.

Кептар був річчю, яку не поспішали викидати після зношування. Збереглися приклади дуже давніх гуцульських кептарів: зокрема, сучасні колекціонери описують речі, яким близько двохсот років. Окремі старі кептарі переходили від родини до родини та могли використовуватися на весіллях.

Однією з цікавих деталей українського вбрання була й припинда. Дізнавайтеся, що насправді означало це слово та який вигляд мала припинда у старовину.