«Освітня послуга»: чому термін лякає і що насправді стоїть за ним

Дискусія про доречність словосполучення «освітня послуга» час від часу спалахує в медіа та соцмережах. Критики цього поняття стверджують, що воно нібито перетворює вчителя на «безправного сервісного працівника», а учнів і батьків — на «клієнтів, які завжди праві». Один із таких дописів належить Олександру Козлову, який закликає «негайно зупинити руйнівну за своєю суттю парадигму „освіта як послуга“». Утім, аналіз законодавства та економічної теорії показує, що за цим терміном стоїть значно прагматичніший зміст.

Передусім варто звернутися до нормативної бази. Закон України «Про освіту» в підпункті 18 пункту 1 статті 1 визначає освітню послугу як «комплекс визначених законодавством, освітньою програмою та/або договором дій суб’єкта освітньої діяльності, що мають визначену вартість та спрямовані на досягнення здобувачем освіти очікуваних результатів навчання». Це формулювання не применшує роль педагога, а лише фіксує, що освітній процес має вимірювані цілі й вартість.

Термін закріплено й у галузевих законах. Зокрема, Закон «Про дошкільну освіту» описує освітню послугу як комплекс дій, що забезпечують єдність розвитку, навчання, виховання та догляду за дитиною. Закон «Про повну загальну середню освіту» серед джерел фінансування шкіл згадує доходи від надання платних освітніх послуг. Закон «Про професійну освіту» наділяє відповідні заклади правом надавати освітні послуги, а Закон «Про вищу освіту» відносить надання додаткових освітніх послуг до змісту університетської автономії. Отже, поняття має чіткий правовий статус.

Із погляду економіки освітня діяльність неминуче породжує економічні наслідки: створюється додана вартість, працівники отримують зарплату, установи сплачують податки, інвестори отримують прибутки або збитки, основні фонди амортизуються. Саме тому освіта є видом економічної діяльності, а її продукт — послугою, яка має нематеріальну природу, не може зберігатися чи транспортуватися і споживається лише в момент надання.

Ключова особливість послуги полягає в тому, що її результат залежить від обох сторін. Як пацієнт має дотримуватися порад лікаря, а клієнт перукаря — сидіти нерухомо, так і здобувач освіти мусить докладати інтелектуальних зусиль, відвідувати заняття та виконувати завдання. У слові «послуга» немає нічого образливого, як немає нічого образливого в чесній праці. Лікарі, залізничники, офіціанти, перукарі та працівники ЖЕКів давно не ображаються на відповідні терміни.

Застосування поняття «освітня послуга» не означає, що вчитель втрачає право вимагати дисципліни чи поваги до свого авторитету. Споживач має не лише права, а й обов’язки, і йому може бути відмовлено в послузі у визначених законом випадках. Ідеться радше про те, щоб окреслити обсяг прав і відповідальності кожної сторони.

Поняття «освітня послуга» запроваджено, аби застосувати до освіти весь спектр економічних моделей, зокрема для визначення розміру належного відшкодування. Якщо заклади освіти не надають жодної послуги, то який економічний продукт мають оплачувати платники податків? Крім того, це дає змогу планувати результат діяльності освітньої системи, зокрема економічний.

На думку автора, серйозні дослідники мали б зосередитися на інших, складніших питаннях. Наприклад, за якою ціною бюджет має оплачувати державне замовлення на підготовку кадрів, адже освітні програми різняться: одні насичені теорією, інші роблять ставку на спеціальні дисципліни чи дуальну освіту. Якщо фактична ціна в закладах різна, то з погляду бюджетної теорії вигідніше розмістити все замовлення там, де найдешевше, але на практиці це призведе до деформацій ринку праці. Постає й питання гармонізації суспільного інтересу, освітніх потреб здобувачів, ефектів ринку праці та бюджетних обмежень.

Водночас держава, фінансуючи освіту, не повинна відмовлятися від планування результату. Кошти платників податків мають виділятися на конкретний результат — будівництво садочка, закупівлю парт чи ремонт гуртожитку — і витрачатися ефективно та згідно із законом.

Економіка освіти — це наука з власними законами й категоріями, і серйозні дослідники ніколи не пропонували розуміти роль освіти лише з позицій голого економізму. Правильний підхід — комплексний і системний, без примітивних маніпуляцій, але з усім арсеналом сучасних методів пізнання суспільних явищ.