Школа чи їдальня: про що насправді сперечаються довкола дитячого харчування

Два відео в соцмережах стали для Ігоря Лікарчука, доктора педагогічних наук і професора, приводом поміркувати про те, у що перетворюється сучасна школа. В одному ролику директорка ліцею розповідає про організацію харчування учнів за технологією «шведського столу», і особливу увагу автора привернули фарфорові супниці, що нагадали йому сервант із чиєїсь оселі. У другому — голова громади дорікає директору гімназії через брак умивальників біля їдальні, хоча, за нормативними документами, відповідальність за організацію харчування та належну матеріально-технічну базу несе також засновник.

До цього додаються численні фотографії котлет, макаронів і салатів, а також знімки керівників різних рівнів, які куштували страви, перевіряючи якість приготування, або оглядали харчоблоки. Лікарчук, який має власний досвід організації триразового харчування майже тисячі підлітків протягом навчального дня, вирішив висловити кілька думок із цього приводу.

Насамперед він наголошує: сумнівів у тому, що дітей потрібно годувати, особливо в нинішніх умовах, у нього немає. Питання, чи годувати всіх, він називає дискусійним, але для багатьох дітей це справді важливо, і добре, що держава взялася за це. Школа може й, імовірно, повинна бути місцем, де діти харчуються.

Однак, за його словами, «школа як місце, де дитина харчується» і «школа як організатор громадського харчування» — зовсім різні речі. Адже організація громадського харчування охоплює меню, продукти, постачальників, кухарів, обладнання, санітарні вимоги, технологічні карти, облік і контроль. Нині до цього переліку додалися ще й фотографії, відеоролики та публічні «інспекції» керівників різних рівнів.

За всіма цими котлетами, супницями, умивальниками, обліком «їв — не їв», фотозвітами й відеороликами, зауважує автор, дедалі важче розгледіти саму школу. Тож він ставить питання: можливо, настав час визначитися, чи будуємо ми школу, у якій дітей під час навчання добре годують, чи заклад громадського харчування, у якому дітей, серед іншого, ще й навчають.

Окремо Лікарчук згадує заклик керівництва однієї обласної адміністрації до батьків повідомляти про погане харчування в школах, порушення санітарних норм і недотримання меню — для цього навіть організували спеціальну телефонну лінію. «Тобто, про котлету, яка не відповідає меню, — терміново повідомляйте в ОВА. А куди повідомляти про школу, яка перестає бути школою?» — підсумовує він.