Як шеститонний камінь Стоунхенджа подолав 700 км: нова теорія

Міжнародна група вчених під керівництвом геохіміка Ентоні Кларка з Університету Кертіна запропонувала нове пояснення того, як шеститонний Вівтарний камінь опинився в центрі Стоунхенджа — за сотні кілометрів від місця його утворення.

Вівтарний камінь — найбільший і найважчий серед так званих «блакитних каменів» пам’ятки. Його довжина сягає чотирьох метрів, а вага — шести тонн. Геологічний аналіз показав, що пісковик для моноліту походить з озерних відкладень Оркнейського басейну на північному сході Шотландії. Це приблизно за 700 кілометрів від Солсберійської рівнини, де розташований Стоунхендж.

За допомогою нової чисельної моделі, яка прогнозує шляхи переміщення льодовикових відкладень, дослідники відтворили подорож каменю. Близько 15 000 років тому потужний крижаний щит міг підхопити моноліт і перенести його на південь — у район Доггер-банку. У ті часи ця територія була сухопутним мостом, відомим як Доггерленд, який з’єднував континентальну Європу з Британією.

Приблизно 12 000 років тому, коли клімат потеплішав, регіон почали заселяти люди неоліту. Вони добре орієнтувалися в гірських породах і могли свідомо вибрати незвичний Вівтарний камінь із льодовикових відкладень. Однак через танення льодовиків рівень моря зростав, і Доггерленд спочатку став островом, а згодом повністю затонув — це сталося приблизно 7–9 тисяч років тому.

Науковці припускають, що стародавні люди були змушені евакуювати ритуальний камінь із острова, якому загрожувало затоплення, на східне узбережжя Англії. Звідти до Солсберійської рівнини лишалося близько 400 кілометрів. Сухопутне транспортування, ймовірно, відбувалося неолітичним високогірним маршрутом уздовж Беркширського хребта.

Таким чином, у створенні одного з найвідоміших мегалітичних пам’ятників світу поєдналися природні сили та цілеспрямовані зусилля давніх людей.