«Дзеркальні злочини» Москви: як радянська пропаганда ховала власні звірства за чужими спинами

Коли російська ракета влучила в Успенський собор Києво-Печерської лаври під час масованого обстрілу Києва, пропаганда РФ миттєво вдалася до звичних заперечень: «ми не стріляємо по таких об'єктах», «це ракета української ППО», «це постановка ЗСУ». Однак така риторика — не винахід сьогодення, а прямий спадок радянської системи, яка системно використовувала «дзеркальні звинувачення» для приховування власних звірств.

У межах мультимедійного проєкту «Правда чи міф: совєтська епоха», створеного спільно з Українським інститутом національної пам'яті, дослідники розвінчують три ключові міфи радянської пропаганди та пояснюють механізми, які досі працюють у російському інформаційному просторі.

**Міф 1: Київ підірвали німці**

Радянські підручники десятиліттями стверджували, що Успенський собор і Хрещатик зруйнували гітлерівські окупанти. Насправді ж, як свідчать архівні матеріали та дослідження, підрив Хрещатика у вересні 1941 року та вибух собору 3 листопада того ж року — справа рук радянського підпілля НКВС.

Коли радянські війська залишали Київ 19 вересня, у місті лишилася мережа професійних диверсійних груп. Історик, голова УІНП Олександр Алфьоров пояснює: «Успенський собор підривали з урахуванням того, що 3 листопада туди мала прибути висока делегація німців та їхніх союзників. Делегація розминулася з вибухом, але храм злетів у повітря. Сила вибуху була такою, що уламки плінфи знаходили аж біля нинішньої станції метро „Арсенальна“».

Підрив Хрещатика спричинив ланцюгову реакцію. Німецьке командування, шоковане вибухами, звинуватило в них комуністів, яких за расовою ідеологією ототожнювало з євреями. Це стало безпосереднім приводом до масових розстрілів у Бабиному Яру. Відповідальність за геноцид лежить на нацистах, але саме радянська провокація стала спусковим гачком для трагедії — тому Москва після війни так ретельно спотворювала правду про ці події.

**Міф 2: Катинь — злочин нацистів**

Навесні 1940 року НКВС розстріляло понад 21 тисячу польських офіцерів, науковців, лікарів та вчителів у Катинському лісі, а також у таборах Харкова, Києва та Херсона. Коли 1943 року німці виявили масові поховання, Москва створила фальсифікаційну «комісію Бурденка», яка приписала злочин нацистам.

Сьогодні імена підписантів розстрільних розпоряджень відомі, а комісія з реабілітації при УІНП досі знаходить у відкритих архівах справи загиблих — серед них були поляки, українці та євреї. Радянська влада також свідомо розкручувала трагедію білоруського села Хатинь, щоб фонетично перекрити в інформаційному полі назву «Катинь» і злити обидві події в один образ нацистського злочину.

**Міф 3: В'язнів у Львові та Вінниці вбивали німці**

У червні-липні 1941 року, коли вермахт наступав, НКВС у тюрмах Львова, Вінниці, Луцька та Дубна розправилося з тисячами політичних в'язнів — їх катували та розстрілювали просто в камерах. Після відкриття в'язниць радянська влада звинуватила в усьому німців, а нацистська пропаганда зі свого боку використала ці факти для демонстрації «більшовицького звірства».

За словами Алфьорова, радянська влада використовувала картотеки польської жандармерії, які вела на діячів ОУН, і перед входом німців заарештувала та знищила багатьох людей. Найголовніші архіви про ці події досі закриті в Росії.

«Коли ці архіви нарешті будуть відкриті після деколонізації РФ, вони викриють усю глибину патологічної брехні цієї держави», — наголошує історик. Відомо, що матеріали зберігаються, зокрема, у Центральному військово-історичному архіві в Подольську, однак вони повністю закриті для дослідників, оскільки використовуються російськими спецслужбами для вербування та шантажу.

**Технологія, що не змінюється**

У міжнародному праві цей феномен має офіційний термін — «дзеркальне звинувачення», коли агресор перекладає власні злочини на жертву. Ця тактика простежується в різних конфліктах: від обстрілу радянською артилерією власного села Майніла 1939 року, що стало приводом для Зимової війни з Фінляндією, до геноциду в Руанді, де хуту переконували суспільство, що тутсі готують винищення, та хімічних атак в Сирії, коли режим Асада й Росія звинувачували опозицію в «інсценуванні».

Використання «дзеркального злочину» завжди викриває слабкість агресора: звинувачуючи противника в конкретному сценарії, він мимоволі розкриває власні плани чи вже вчинені звірства. Змінюються часи, але методи Москви лишаються незмінними.