Останній допис «Домахи»: історія Героя України Василя Богача

Василь Богач народився 15 серпня 1979 року у Волновасі на Донеччині. З дитинства вирізнявся відповідальністю: у дев’ять років самостійно записався до музичної школи, надихнувшись грою бабусі на акордеоні, і успішно її закінчив. Згодом здобув вищу освіту в Донецькій академії управління за спеціальністю «Адміністративний менеджмент».

Службу розпочав радистом у прикордонних військах. За спогадами матері Ліани Борисівни, він не припиняв учитися й там — перечитав усю доступну бібліотеку. У 25 років, наслідуючи батька, прийшов у Службу безпеки України: 2004-го переїхав до Маріуполя і став оперуповноваженим міського управління СБУ.

На війні Василь — із 2014 року. Від початку проросійських заворушень у Маріуполі він опинився в епіцентрі подій. Побачене лягло в основу його першої книжки «Маріуполь 2014», яку він видав під псевдонімом Іван Богдан — поєднавши імена синів. Родина, дружина Альона та діти, завжди були для нього найціннішим.

Квартиру Богачів у спальному районі «Східний» упізнавали здалеку: на балконі незмінно майорів український прапор. На кухні була спеціальна стіна для малюнків — спершу на ній творили сини, а згодом кожен гість залишав свій напис або малюнок на згадку. До повномасштабного вторгнення Василь написав і видав ще дві книжки: «Патріотв’язні» та «По той бік окопів».

24 лютого 2022 року він зустрів у Маріуполі. Дружину й синів встиг вивезти на Черкащину, мама залишалася у Волновасі. Востаннє він навідав її 26 лютого, коли обидва міста вже палали. «Він облаштував для мене невеличке укриття, розказав, як треба діяти, сказав берегти себе. Він завжди був нам з чоловіком опорою», — згадує Ліана Борисівна.

Позивний «Домаха» Богач узяв на честь козацького укріплення на березі Азовського моря, на місці якого постав Маріуполь. Коли окупанти стиснули кільце, він разом із двома побратимами передислокувався на «Азовсталь». Звідти надсилав рідним короткі звістки та публікував у Facebook розповіді про життя під землею: про бункерну каву по-азовстальськи, агітаційні листівки ворога, знайдений план захоплення Маріупольського СБУ, пораненого голуба й загиблу 10-річну дівчинку, яка напередодні подарувала йому іграшкового гусачка.

4 квітня 2022 року Василь дістав тяжке поранення й опинився в госпіталі в бункерах комбінату. Навіть тоді він знаходив сили інформувати про те, що відбувається.

Останній допис «Домаха» опублікував зранку 8 травня. Він присвятив його діду, ветерану Другої світової: «Він пишався б, що його онук став на захист України та нашого народу, будучи вірним присязі… А може й добре, що усього цього він не знав, не бачив. З Днем Пам'яті та примирення! Я пам'ятаю, діду! Перемога, яку ти здобув у 1945-му, і цього разу буде за нами!!!» Тоді ж мати отримала від нього коротке: «Мамуля, я тебе люблю».

По обіді 8 травня росіяни скинули бомбу на госпіталь. За словами Ліани Борисівни, загинули 62 людини. Серед них — підполковник СБУ Василь Богач.

Його тіло повернули на підконтрольну Україні територію в липні 2022-го, аналіз ДНК підтвердили в січні 2023-го. 16 січня рідні, друзі й побратими провели його в останню путь на Лук’янівському цвинтарі.

Підполковник Василь Богач посмертно удостоєний звання Герой України. Його справу продовжують два сини й похресник — вони служать у СБУ та Збройних Силах України.