Укриття замість класів: як київські школи тримають очне навчання під тривогами

Постійні повітряні тривоги й обстріли змушують столичні школи шукати способи зберегти очне навчання. Про те, як це відбувається на практиці, розповіли директори Ірина Чернілевська, Алевтина Багінська та Юрій Кіньков, керівник Всеукраїнської асоціації директорів шкіл Євген Кушнір і голова асоціації директорів шкіл Києва Тетяна Федунова.

Головний біль — шкільні укриття, які не призначені для повноцінних уроків. На весь Київ лише три підземні школи відповідають вимогам закону. У решті випадків доводиться працювати в підвалах, де часто бракує місця навіть для окремих кабінетів. Через це різні класи, а подекуди й уся школа, перебувають разом, нерідко без парт. Це не недогляд закладу, а наслідок державних санітарних норм: на одну дитину в укритті достатньо 0,5–0,6 кв. м, а змішувати класи дозволено.

Такі умови виснажують педагогів фізично. Директорка ліцею Ірина Чернілевська розповідає, що вже за тиждень роботи в укритті з великою кількістю дітей голос учителів зазнав серйозного навантаження: говорити доводилося крізь шум сотень школярів і гудіння вентиляції. Щоб полегшити ситуацію, ліцей замовив гарнітури з мікрофонами, якими користуються екскурсоводи, а також розглядає встановлення тканинних ролетів для зонування простору.

Окрема складність — те, що шкільні укриття відкриті цілодобово не лише для учнів і працівників, а й для мешканців сусідніх будинків. Люди можуть залишатися там на ніч і зранку, якщо тривога затягнулася, приносять розкладачки або сплять на шкільних стільцях. Через це прибиральниці не встигають навести лад до занять: на партах лишаються сміття, розлита кава та інший безлад.

Ірина Чернілевська пригадує випадок, коли відвідувачі укриття поскаржилися на неї за те, що вранці вона відгородила частину приміщення й поставила там стільці для дітей, облаштувавши навчальну зону. «Дорослі, які працюють з дітьми в школі, проходять медичну комісію, на відміну від тих, хто просто приходить у шкільне укриття, — каже вона. — І це потенційно небезпечно для дітей. Наприклад, до нас в укриття ходить бабуся, в якої лишай. Вона чудова, вона любить котів і має їх понад сорок. І я жодним чином не хочу позбавити її можливого укриття. Єдине, що я можу зробити у цій ситуації, — протерти санітайзерами меблі».

Додаються й суто технічні проблеми. Директор Юрій Кіньков розповідає, що в укриттях часто виходять з ладу туалети: усі підземні санвузли працюють на електричних насосах, які може заклинити навіть через невеликий шматок туалетного паперу. Під час тривалих денних тривог діти можуть залишитися без можливості скористатися вбиральнею.

Не менш складна ранкова організація. Учителям часом важко дістатися до школи під час тривог чи обстрілів, тоді як батьки, які живуть поруч або поспішають на роботу, приводять дітей задовго до початку занять — ледь не о 7:30. «Приводять дітей і під час тривог — особливо якщо батьки працюють у критичній інфраструктурі. Формально вчитель не повинен приймати дитину до початку освітнього процесу й особливо під час тривоги. Але й залишити малечу на вулиці неможливо, тому школам доводиться організовувати чергування вчителів», — зазначають у матеріалі. Окремо стоїть питання організації харчування під час тривог.

Ще один виклик — потреба вести урок одночасно у двох форматах: для присутніх у школі та для тих, хто навчається онлайн. Це виснажує педагогів і позначається на якості навчання. Найбільше страждають учні на дистанційці, адже вчителю складно приділити однакову увагу дітям у переповненому укритті та тим, хто сидить удома перед екраном смартфона. До того ж педагоги готують кілька варіантів уроку — залежно від того, чи відбуватимуться заняття у класі, чи в укритті.

«Ви думаєте, що в укриттях не чути цих вибухів? — каже Алевтина Багінська. — Діти лякаються, а вчителі хіба не лякаються? У мене іноді складається враження, що вчителя сприймають як термінатора чи робота, який може працювати в будь-яких умовах».

За словами Євгена Кушніра, проблеми київських шкіл не є суто столичними. Він підтримує зв’язок із директорами у Кривому Розі, Харкові, Запоріжжі та інших містах, де часто оголошують тривоги, і там постають ті самі труднощі.

Питання, відпускати дитину до школи чи переводити на онлайн, дедалі більше турбує батьків. Регулярні атаки балістики додають до звичних аргументів ще один: навіть якщо в закладі є укриття, чи встигнуть діти до нього дістатися?