Львів Івана Франка: адреси життя, ув'язнень і творчості Каменяра

Львів став для Івана Франка містом, де він навчався, творив, зазнавав переслідувань і провів останні роки життя. Народившись 27 серпня 1856 року в селі Нагуєвичі на Дрогобиччині, майбутній письменник після Дрогобицької гімназії вступив на філософський факультет Львівського університету, де вивчав класичну філологію та українську мову й літературу.

Тоді університет містився в будинку на вулиці Миколая (нині — Грушевського). Сучасне приміщення, колишній Будинок Галицького сейму, заклад отримав лише 1923 року. Сьогодні Львівський національний університет носить ім'я Івана Франка, а поруч розкинувся парк, який також названий на честь Каменяра. Щоправда, за життя письменника він називався «Поєзуїтський сад» — саме там 28 грудня 1879 року молодий літератор брав участь у загальноміських зборах робітників.

Навчання Франко так і не завершив. У липні 1877 року його заарештували через зв'язки з Михайлом Драгомановим, якого галицька поліція вважала головою таємної міжнародної соціалістичної організації. Після семи місяців ув'язнення суд засудив студента до дев'яти місяців тюрми. Покарання він відбував у в'язниці на вулиці Баторія, 5 (нині — Князя Романа, 3). Про цей факт свідчить меморіальна таблиця, встановлена 1972 року.

Загалом Франка арештовували тричі. 1880 року він провів три місяці під арештом у Коломиї через недоведене порушення паспортного режиму. А 1889-го, вже одружений з киянкою Ольгою Хоружинською, потрапив під підозру польської влади у шпигунстві на користь росії — до подружжя приїхали київські студенти, які хотіли познайомитися з галицьким інтелектуальним середовищем. Доказів не знайшли, тож підозрюваних відпустили. Цей період Франко описав у «Тюремних сонетах». Ув'язнені перебували у «Бригідках» на сучасній вулиці Городоцькій, 20 — найстарішій діючій в'язниці України, яку облаштували 1785 року на місці ліквідованого монастиря.

Житло Франко у Львові змінював часто. Першу квартиру знімав ще студентом разом із товаришем Михайлом Павликом у «Бойківській кам'яниці» на Галицькій площі, 7 — будівля не збереглася. Перед першим арештом 1877 року мешкав у крихітній кімнатці в прачки Йосифи Федоровички на площі Бенедиктинській, 1 (тепер — Вічева). Після звільнення оселився у Павлика на вулиці Кляйнівській, 4 (нині — Каменярів), де квартира правила за редакцію «Громадського друга». Згодом тривалий час постійного житла не мав, зокрема перебував у Василя Напірного на вулиці Ліндого, 3.

Власну домівку Франко отримав лише 1901 року, купивши ділянку на тодішній околиці Львова (нині вулиця Івана Франка, 152). Уже наступного року родина переїхала до будинку, де письменник прожив останні 14 років життя. Після смерті чоловіка Ольга Хоружинська здавала кімнати в оренду, а 1940 року вілла стала музеєм, першим директором якого призначили наймолодшого сина Петра. 1991 року закладу передали сусідній будинок на вулиці Франка, 150. Тепер Дім Франка — це дві будівлі: власне вілла з відтвореним побутом і колишня вілла польського магната Антонія Ув'єри, де проводять виставки. На подвір'ї облаштували галявину «Під грушкою» для публічних заходів та арт-простір «Сад муз Франка».

Активною була й наукова діяльність письменника. У 1898–1901 та 1903–1912 роках він керував Філологічною секцією Наукового товариства імені Шевченка. Товариство 1898 року придбало будинок на вулиці Чарнецького, 26 (нині Винниченка), мало склад у «Просвіті» на площі Ринок, 10 та орендувало приміщення на Академічній (тепер проспект Шевченка, 8). Нині НТШ розташоване на вулиці Генерала Чупринки, 21.

Взимку 1915 року здоров'я Франка різко погіршилося. Дружина перебувала у психіатричній лікарні, сини воювали, донька не могла виїхати з Києва через Першу світову війну. За письменником доглядав 16-річний племінник, а друзі влаштували його до шпиталю Українських Січових Стрільців у Дяківській бурсі біля підніжжя Святоюрської гори (вулиця Озаркевича, 2а). Відчуваючи наближення смерті, 28 травня 1916 року Франко покинув шпиталь і подався додому. Поховали його у чужій вишитій сорочці та в «позиченій» могилі, а через 10 років перепоховали на Личаківському кладовищі — могила з пам'ятником Каменяреві розташована на полі №4.