«Муза» як співучасниця: чому корупція тримається на інфантилізації жінок

Розмова про роль жінок у корупційних схемах знову вийшла на поверхню — після дописів, у яких фігурантку справи Єлизавету Івахненко шкода, бо вона «всього лиш хотіла красивого життя» і «приймала подарунки». Авторка колонки, яка працювала першою заступницею міністра освіти, нагадує з власного досвіду: посада — це не декорація. Вона розповідає, як одного разу ректор Одеської юракадемії, приїхавши на зустріч, зауважив, що попередній власник кабінету забрав картини, тож стіни порожні — і запропонував їх подарувати. На той момент вона вже два роки працювала в цьому кабінеті, не підіймаючи голови, і мала 31 рік. Картини її цікавили якнайменше.

Ключова теза колонки — заперечення інфантилізації. Івахненко не «дівчинка», а доросла людина, здатна ухвалювати рішення й нести за них відповідальність. Авторка наголошує: вона є співучасницею, бо активно допомагала легалізовувати незаконно набуті кошти, і як юристка не могла не розуміти, що робить.

Далі — ширший контекст. Українська корупція, за її словами, складається не лише з Міндічів, Канцлерів та Форрест Ґампів. У цій картині є місце і для перспективних дівчат, які погоджуються ставати «музами», і для десятків тисяч молодих людей, що працюють у шахрайських кол-центрах, пишуть курсові, дипломні та кандидатські на замовлення, дозволяють оформлювати на себе чужі машини, маєтки й земельні ділянки. При цьому свідома участь у роботі шахрайського кол-центру лише для операторів передбачає від 5 до 10 років позбавлення волі.

Авторка реагує і на поширене в обговореннях пояснення, ніби історія Івахненко — це ілюстрація того, як у країні можна зробити кар'єру і що тільки так можна пробитися. Їй прикро, що для частини суспільства верх амбіцій — не створити щось корисне, не лишити по собі слід і не змінити життя країни на краще, а вкрасти гроші й «красиво» витратити: на дорогі автівки, брендовий одяг і закордонні поїздки. У такій оптиці корупція перестає сприйматися як моральна поразка.

Зміна цього підходу, на думку авторки, — значно довша реформа, ніж перезапуск усіх правоохоронних органів в Україні. Але без неї всі інші реформи доведеться перезапускати знову і знову.

Окремо в колонці йдеться про коментарі щодо призначення Ганни Гвоздяр у Міноборони, які звучали в дусі: «Ой, чергову Музу призначили». Авторку лякає, що цей образ використовують, аби знецінювати будь-яких жінок на посадах — навіть ціннісних, фахових і результативних. Її заклик — не робити так і вчитися розрізняти.