«Дуже щира людина»: Кременчук попрощався з розвідником Сергієм Коршаком

Сергій Коршак народився 25 жовтня 1980 року в Кременчуці. Він навчався в гімназії №16, а згодом здобув освіту в педагогічному училищі. Певний час разом із родиною жив за кордоном.

Коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення, Сергій перебував у Ізраїлі, де гостював у мами. Він повернувся в Україну і приєднався до Збройних сил України — за словами офіцера відділення цивільно-військового співробітництва Кременчуцького районного ТЦК СП лейтенанта Іванчикова, це сталося у квітні 2022 року.

Служив Сергій на посаді розвідника-навідника розвідувального відділення. Помер 9 червня 2026 року під час лікування в медичному закладі на Тернопільщині від інфаркту міокарда.

Із Сергієм Коршаком попрощалися 4 серпня 2026 року в Кременчуцькому міському палаці культури та Свято-Миколаївському соборі. Поховали воїна на меморіальному секторі почесних поховань захисників і захисниць України Свіштовського кладовища. У нього залишилися батьки.

Антон, який товаришував із Сергієм із дитинства, згадує, що вони проводили багато часу разом, але згодом війна їх роз'єднала: обоє пішли боронити Батьківщину, щоправда, в різних підрозділах. «Під час служби ми спілкувалися, трохи перетиналися в місті, коли були на реабілітації тут. Це була дуже щира людина», — розповідає він.

Пані Тетяна, подруга мами Сергія, підтримувала родину, коли військовому була потрібна допомога на фронті. «На початку війни він був в Ізраїлі — гостював у мами. А тоді повернувся і пішов воювати. Вона дуже пишається, що має такого сина. І він про неї турбувався», — ділиться жінка.

Класна керівниця Ірина Скиба пригадує Сергія як сміливу й добру людину, яка ніколи нікому ні в чому не відмовляла і завжди приходила на допомогу. За її словами, після закінчення школи він пішов у педагогічне училище, а потім родина виїхала за межі України. Невдовзі після початку повномасштабної війни жінка побачила в соцмережах фото Сергія у військовій формі — і, за її словами, це її не здивувало, адже він був упевнений, рішучий і дуже любив Україну.

«Ні в душі, ні в серці, ні в голові не вкладається, що це таке могло статися. Мені так здавалося, що він сильний, мужній, що все буде добре і з ним не може такого трапитися. Уклінна дяка Сергію, дяка батькам за виховання такого сина», — додає пані Ірина.