Студент-медик з Волині: від 133 кг до заступника командира загону Червоного Хреста

Олександр Римарук — магістр медичного факультету, який планує проходити інтернатуру з дитячої хірургії в обласній дитячій лікарні. Його типовий день починається о 6:00-6:30: спочатку він відвозить дівчину на роботу, а потім їде на тренування у клуб бойових мистецтв. До занять спортом його підштовхнуло спостереження за змаганнями, де він забезпечував медичний супровід.

«Я прийшов сюди в січні з вагою 133 кілограми, а у травні того ж року я вже важив 106 кілограмів. Декілька місяців тому, перед підготовкою до самого "КРОКу", я займався п'ять разів на тиждень», — розповідає Олександр. Він наголошує: професія лікаря потребує багатьох годин роботи на ногах і збереження концентрації, тому фізична форма — не примха, а необхідність.

Медицина для нього — свідомий вибір, що сформувався ще в дитинстві через часті хвороби та візити до лікарів. «Обираючи медицину, ти обираєш шлях, по якому вже просто йдеш. Ти не приділяєш часу тому, щоб вибирати праву чи ліву стежину», — пояснює він. Попри здобуття диплома магістра, Олександр зізнається, що не відчуває «вау-ефекту», адже попереду ще багато навчання. Його принцип простий: «Якщо я не підготувався, я не склав, отримав незадовільно і маю проблеми. Фарт не працює».

Студент переконаний, що системна щоденна робота перетворює людину на хорошого спеціаліста. Він також спростовує стереотип про брак особистого життя в медиків: «Я завжди мав час на своє особисте життя: відпочивав з друзями, їздив в гори, на Світязь, знайшов кохання на другому курсі». Навчання він поєднував із підробітками — від будівництва до роботи офіціантом і барменом.

До Червоного Хреста Олександр доєднався у 2022 році, коли представники організації проводили тренінги з першої допомоги в університеті. Відтоді він навчав поліцію, рятувальників ДСНС і цивільних. Найважчим у пам'яті залишився масштабний обстріл Луцька 6 червня 2025 року, коли загін працював на завалах близько 30 годин. «У мене вже профдеформація: стрес накриває після виконання роботи. Пізніше починаю переварювати пережите, але психіка сама пристосувалася і не дає важким моментам сильно давити на мене», — ділиться він.

Окремий напрям роботи — транспортування маломобільних і лежачих евакуйованих українців з небезпечних територій, зокрема через пункт пропуску «Доманове — Мокрани» на кордоні з Білоруссю. «Це завжди важкі транспортування, оскільки ми не знаємо, який стан людини на момент, коли ми її отримуємо. Іноді ми залучаємо навіть більше п'яти загонів швидкого реагування», — розповідає медик.

Олександр належить до покоління, яке пережило Революцію Гідності, війну на Донбасі, коронавірус і повномасштабне вторгнення. «Важкі часи створюють сильних людей. Молодь, яка боронить країну, допомагає в інших професіях — це майбутнє країни. Тому зробімо так, щоб у нашої держави було найкраще майбутнє, яке ми тільки можемо собі уявити», — наголошує він.