«Цивілізаціонізм»: як нові праві США хочуть поділити світ на сфери впливу

Дискусію про зовнішню політику США давно визначають три школи, пояснює Леонард Шуетте, науковець Європейської програми Фонду Карнегі за міжнародний мир. Американська першість передбачає глобальне, передусім військове, лідерство. Ліберальний інтернаціоналізм робить ставку на систему міжнародної співпраці. Прихильники стриманості вважають США перенапруженими й закликають скоротити військову присутність в Індо-Тихоокеанському регіоні, Європі та на Близькому Сході.

Попри внутрішню поляризацію, між демократами й республіканцями довго існував широкий консенсус: глобальне лідерство потрібне, бо США відповідають за міжнародний порядок, який самі збудували після 1945 року. «Цивілізаціонізм» відкидає універсальні амбіції і американізму, і ліберального інтернаціоналізму. Від стриманості його відрізняє вимога військового домінування США у Західній півкулі.

За визначенням Шуетте, це світогляд, за якого світом мають керувати кілька великих держав — США, Китай, Росія, Індія та, можливо, Туреччина. Кожна претендує на представництво давньої цивілізації, а отже, має домінувати у своєму просторі. «Іншими словами, цивілізаціонізм пропонує ідеологічне обґрунтування багатополярного порядку», — каже дослідник.

Ключова відмінність — у розумінні Заходу. Для «нових правих» цивілізація ґрунтується не на спільних політичних цінностях, а на успадкованих ознаках: походженні, релігії, мові та території. Ідеї конституційної демократії, прав людини й плюралізму могли виникнути на Заході, але за суттю є універсальними. У такій логіці Захід — передусім місце, а відмінності між цивілізаціями вважаються сутнісними й майже непереборними; політолог Семюел Гантінгтон називав їх «продуктом століть».

Зовнішня стратегія тут невіддільна від внутрішньої ідеології. «Нові праві» відкидають традиційний консерватизм із вільним ринком, обмеженою державою та яструбиною політикою, а американську ідентичність розглядають у колективних та етнорелігійних категоріях. Віцепрезидент Джей Ді Венс, зазначає Шуетте, говорить про американську «спадщину».

Шуетте виокремлює три наслідки такого підходу: контроль над Західною півкулею (обмеження імміграції з «чужих культур» і потоку наркотиків); боротьба з лібералізмом не лише у США, а й у Європі, яку вважають колискою західної цивілізації; повага до сфер впливу інших цивілізацій, доки вони не втручаються у власну. Заступник держсекретаря Крістофер Ландау називає європейський курс «цивілізаційним самогубством», а втручання в європейські справи — внутрішньоцивілізаційною політикою.

Інтелектуали цієї течії довго були на маргінесі, але після приходу Трампа «безпрецедентно наблизилися до влади». Периферійні структури, як-от Claremont Institute, стали центральними для правого руху: за одними підрахунками, щонайменше 70 випускників його програм працюють або працювали в другій адміністрації Трампа. Heritage Foundation трансформувався, з'явилися й нові структури, зокрема Center for Renewing America. Серед прихильників Шуетте називає Венса, сенатора від Міссурі Джоша Хоулі та губернатора Флориди Рона ДеСантіса.

Два чинники можуть посилити їхні позиції у внутрішньопартійних суперечках. Перший — демографія: серед молодих республіканців течія популярніша, вона спирається на розчарування поколінням, яке вважають відповідальним за «вічні війни» та економічні потрясіння після фінансової кризи; опитування показують, що молодші республіканці частіше підтримують скорочення ролі США на Близькому Сході. Другий — війна в Ірані, проти якої «нові праві» виступали від початку. «Чим довше триває ця стратегічно катастрофічна і дорога кампанія, то більше виграють "нові праві"», — вважає Шуетте.

Сам Трамп, за його словами, єдиний впливовий республіканець, який не є послідовним «цивілізаціоністом». Цивілізаційна риторика присутня у стратегічних документах, зокрема у Стратегії національної безпеки, але Трамп «не ідеолог» і не має послідовного світогляду. Найбільша розбіжність — Близький Схід: і війна в Ірані, і особливі відносини з Ізраїлем суперечать ідеї відходу з регіону. Для «нових правих» Ізраїль не є частиною західного простору. Позиція щодо Китаю залишається неясною: вона коливається між економічною війною та поступливішим курсом.

Найчіткіше підхід видно в політиці щодо Європи та Західної півкулі. Схвалення «патріотичних європейських партій» і заклик «культивувати спротив» курсові Європи прописані у Стратегії національної безпеки. Реальних кроків поки небагато: Венс зустрічався з лідерами «Альтернативи для Німеччини» та агітував в Угорщині за Віктора Орбана. Держдепартамент створив фонд для підтримки організацій, які поділяють його світогляд. Чинні уряди та мейнстримні партії виступили проти, а європейські праві поставилися до підтримки стримано: вони близькі до MAGA за духом, але національний суверенітет для них важливий. Загрози щодо Гренландії, втручання в Латинській Америці та на Близькому Сході й тарифи викликали в Європі невдоволення. Шуетте вважає, що багато американських «нових правих» недооцінюють глибоко вкорінений антиамериканізм європейських ультраправих, тож щодо відгуку на цивілізаційну програму є «серйозні знаки питання».

Дослідник бачить у «цивілізаціонізмі» повернення до простішого й менш взаємозалежного світу: «нові праві» відкрито говорять про необхідність «зупинити годинник прогресу» та «скасувати XX століття». Але світ надто взаємопов'язаний, щоб велика держава могла зосередитися лише на власному подвір'ї. До того ж цивілізаційні межі неможливо чітко окреслити. «Чи включатиме російська цивілізація країни Балтії? Де провести лінію між китайською та індійською цивілізаціями?» — запитує експерт. Стратегія, покликана запобігти війнам між великими державами, на його думку, може стати рецептом для однієї з таких війн. Незрозуміло й те, чому середні держави без власних цивілізаційних претензій, як-от Японія, мали б погодитися з гегемонією Китаю.

Ідейним орієнтиром для «нових правих» Шуетте називає не Гантінгтона, а німецького теоретика й юриста Карла Шмітта, який після приходу Гітлера до влади вступив до нацистської партії. Шмітт стверджував, що світ, організований у просторові блоки Grossraum із регіональними гегемонами, був би мирним, адже це усунуло б дилему безпеки через загрозу втручання. Щоб «цивілізаціонізм» став політикою адміністрації, потрібен політичний символ — ним може стати Венс, глибоко занурений у мислення «нових правих». Але ідеологічний проєкт залишиться в будь-якому разі. «Їхні ідеї інституціоналізовано, і вони мають міцну підтримку серед молоді. Що б не сталося на виборах 2028 року, такий спосіб мислення й надалі формуватиме внутрішню та зовнішню політику США», — резюмує Шуетте.