Запорізький студент: освіта без аудиторій і боротьба за місто

Про те, чому абітурієнти обирають Запоріжжя, як війна змінила навчання та що може дати місту студентство, розповів голова студентської ради Запорізького національного університету Валентин Чайка.

Сам він навчається на четвертому курсі за спеціальністю «Початкова освіта», живе в Запоріжжі все життя і виїжджати не збирається. Причина не лише в прив’язаності до міста: «Я розумію, що можу бути корисним саме тут. Звісно, від мене буде користь і в іншому місці, але там знайдуть когось іншого. У Запоріжжі ж такі люди в дефіциті, тому варто дбати про місто тут і зараз».

До студентського самоврядування він долучився на першому курсі — спершу на рівні факультету, згодом почав тісніше взаємодіяти з університетською радою і зрештою вирішив балотуватися на посаду голови. Для нього це не стільки про проведення заходів, скільки про поступові зміни: «Якщо ми робимо щось, що буде допомагати наступним каденціям, наприклад, налагодимо комунікацію зі старостатом, то ті, хто прийдуть після нас, матимуть ту комунікацію, якої ми не мали на старті».

За статистикою освіта.UA, у 2026 році до ЗНУ подали 8650 заяв — на 10,4% більше, ніж торік (у 2025-му було 7833). Показник може ще зрости через додатковий набір на магістратуру. Університет залишається лідером за кількістю заяв серед вишів Запорізької області.

Серед причин такого вибору Чайка називає зміну підходів до вступної кампанії, зокрема формат Welcome Day, де абітурієнтів знайомили не лише з університетом, а й із потенційними роботодавцями. Окремо він звертає увагу на досвід школярів, які після тривалого дистанційного навчання повернулися до очного формату завдяки підземним школам: «Школярі, отримуючи перший досвід навчання після років дистанційки, розуміють, що хочуть так і продовжувати, і прагнуть вступати далі. Їм хочеться потрапити в якусь іншу спільноту: познайомитися, поспілкуватися, розвиватися, соціалізуватися».

Війна насамперед звузила можливості самоврядування та університетського життя. Якщо раніше ініціативи обмежували гроші, час або інші ресурси, то тепер додалися безпекові вимоги: перед кожним заходом доводиться враховувати кількість людей, місткість укриття та час, потрібний, щоб усі встигли туди дістатися.

Онлайн-навчання стало для запорізьких студентів повсякденністю. Теорію можна опановувати віддалено, а практичні навички — здобувати на місці майбутньої роботи: майбутній педагог може домовитися зі школою у своєму місті, а університет лише координуватиме процес. Індивідуальний графік на денній формі існує в більшості українських вишів, але в прифронтовому Запоріжжі він набув особливого значення, адже дозволяє поєднувати навчання з роботою чи перебуванням у безпечнішому місці. «Це можливість навчитись чомусь, стати фахівцем, при цьому жодного разу не бути в університеті», — каже Чайка.

На його думку, налагоджена дистанційна система та гнучкий графік можуть приваблювати вступників з інших регіонів і з-за кордону. «Є студенти, які навіть у Києві живуть, але вступають до ЗНУ, тому що вони можуть тут дистанційно здобути освіту». Водночас індивідуальний план не означає спрощеного навчання — лише гнучкіше. Утім, частина студентів сприймає онлайн як спосіб просто отримати диплом, тож питання не лише у форматі, а й у мотивації та часі на університетське життя.

Саме часу студентам часто бракує. Багато хто паралельно працює, іноді по 12 годин за зміну, тож не готовий витрачати додаткові години на проєкти: «Студенти влаштовуються на роботу на повний день, працюють два через два, і якщо їм скажуть: “Давайте вийдемо на змішаний формат”, в них не буде на це часу. Як і не буде часу на будь-який студентський проєкт». Через це освіта ризикує перетворитися на формальність — пройти тест, здати завдання, отримати оцінку й диплом. «Коли хороші викладачі надають не тест, який ти можеш пройти через “Gemini” за дві хвилини і на 95 балів, а дійсно суттєві запитання, які мають тебе розвивати, частина студентів сприймають таких викладачів суто негативно, тому що тебе змушують щось робити», — пояснює він.

За словами голови студради, університету бракує викладачів, щиро зацікавлених у своїй дисципліні та готових залучати студентів, а не лише готувати лекції, презентації й тести. Водночас він говорить і про відповідальність самих студентів: «І насправді, так, хотілося б побажати, щоб у студентів було на 10 годин більше вільного часу в житті. І вони зрозуміли, що їм їх нікуди діти, їм настільки нудно, що вони сідають і справді навчаються. Цього не вистачає».

Студентське самоврядування має не лише формальний статус. Закон України «Про вищу освіту» окреслює питання, які університет не може вирішувати без погодження з ним, а повноваження закріплені також у статуті університету та відповідному положенні. Стаття 40 закону, зокрема, вимагає згоди органу самоврядування на відрахування та поновлення студентів, переведення з держзамовлення на контракт і навпаки, поселення та виселення з гуртожитків, а також на деякі кадрові рішення — призначення декана факультету, заступника директора інституту, заступника керівника вишу.

Усе залежить від того, як до цього ставитися, каже Чайка: «Я можу це сприймати як те, що мене ганяють підписувати папірці, або сприймати як вплив. Я можу відмовитись підписувати документ про відрахування студента: ми спочатку викличемо студента і, наприклад, дізнаємось, що він військовослужбовець. Йому треба дати можливість скласти все в інший час». Ще один інструмент — участь в акредитації освітніх програм, де представники самоврядування можуть розповісти експертам, як програма працює насправді, і вказати на проблеми, які адміністрація, на їхню думку, не вирішує. «Реальний вплив будується на тому, що ти маєш розуміти, що хочеш змінити і для кого. А також — якими шляхами ти можеш це робити, і які конкретно кроки для цього потрібні».

Частину звернень студрада не може розв’язати самотужки. Більшість скарг і побажань надходять анонімно через проєкт BlackWhite book — Google-форму та анонімний чатбот, запроваджені нинішньою каденцією. З березня по липень рада зібрала 48 звернень у «White Book» (подяки та позитивні відгуки) і 17 у «Black Book» (скарги на некоректну поведінку чи якість викладання). Більшість запитів ще опрацьовують, але частина вже дала результат: в одному з випадків викладачка, на яку надійшла скарга, записала відеоспростування. Мета проєкту, наголошують у студраді, — не покарання чи похвала, а інструмент реальних змін, який дає викладачам змогу вдосконалювати роботу, а студентам — відкрито говорити про проблеми.

Майбутнє студентства в Запоріжжі Чайка бачить дедалі менш прив’язаним до університету. Вишам, на його думку, потрібно максимально розвивати онлайн-можливості, щоб залишатися доступними незалежно від місця перебування студента. «Я би бажав бачити активне студентство, яке переймається не тим, як аніме-паті зробити або Хелловін чи всяке таке відсвяткувати. А студентство, яке переймається такими питаннями: викладач нудно викладає: як ми можемо з цим поборотись, що ми можемо зробити так, щоб мені особисто було зараз цікаво на занятті?»

Місто спрямовує ресурси на молодіжні проєкти, зокрема «Лігу лідерів» та ініціативи зі шкільного самоврядування, тож студенти можуть приходити до університету вже з досвідом громадської участі. Нове покоління здатне долучатися до змін уже наприкінці першого чи на другому курсі. Особлива роль — у тих, хто залишається в Запоріжжі попри війну: «Ці люди, які хочуть боротися за наше місто, мені здається, стануть тими, хто буде його розвивати. Студентство зараз має можливості для того, щоб надалі побудувати своє життя якнайкраще. Вони можуть долучитися до різних проєктів, можуть заявляти про себе, можуть будувати свою кар’єру вже зараз».