Уперше ультраправі наблизилися до влади в землі Німеччини: що стоїть за успіхом AfD

На виборах до земельного парламенту Саксонії-Ангальт у вересні 2026 року ультраправа «Альтернатива для Німеччини» (AfD), заснована 2013 року, здобула 43,8% голосів. Це дало їй 39 із 83 мандатів — майже абсолютну більшість. Попри невелику чисельність населення цього регіону (2,12 млн осіб), подія має загальнонімецьке значення: від 1949 року, коли постала ФРН, жодна ультраправа сила не підходила так близько до контролю над земельною владою. Чи вдасться AfD сформувати уряд, покажуть коаліційні переговори та голосування в парламенті найближчими тижнями.

Партія поєднує націоналізм, євроскептицизм та антиімміграційну риторику з культурним монізмом, політичним ілібералізмом і економічним лібертаріанством. Вона перебуває на крайньому правому фланзі переважно ліберального й проєвропейського спектра, до якого належать християнські, соціал-демократичні, вільні та «зелені» демократи. Окремі земельні осередки AfD, зокрема в Саксонії-Ангальт, Федеральне відомство із захисту конституції класифікувало як «екстремістські» — такі, що діють проти закріпленого в конституції ліберально-демократичного ладу. Через неоднозначне ставлення партії до нацистського минулого навіть частина європейських праворадикалів, як-от «Національне об'єднання» у Франції, відмовляється співпрацювати з німецькими націоналістами на європейському рівні. Натомість Ілон Маск і Дональд Трамп публічно привітали її успіх.

Попри наявність фашистської фракції всередині AfD, ні зростання партії, ні розширення її електорату за останнє десятиліття не свідчать про повернення німецького нацизму. Радше йдеться про протестну силу, яка акумулює соціальне невдоволення, політичне розчарування та культурний песимізм. Особливо виразно це видно на Сході країни: територія колишньої НДР (без Берліна) налічує 12,4 млн із 83,5 млн жителів ФРН, але саме там AfD має значно вищу підтримку, ніж на Заході, який від 1949 року є політичною демократією.

Серед типових пояснень такої виборчої поведінки — брак демократичного досвіду, потрясіння соціально-економічного переходу 1990-х, відтік молоді й жінок, слабка присутність християнських церков і стрімке старіння суспільства. Через це «оссі» частіше підтримують антисистемні сили — як ультраліві, так і ультраправі. Поширене на Сході й відчуття, що «вессі» не виявляють до них достатньої поваги.

Однак найвагомішим чинником, імовірно, є те, що в умовах радянської окупації східна частина країни оминула лібералізацію та плюралізацію, які охопили західнонімецьке суспільство після студентських революцій 1968 року. Від 1970-х Захід дедалі більше формувався під впливом індивідуалізму, плюралізму, фемінізму, екологізму, постколоніалізму й космополітизму. Східні німці в НДР до 1989 року були ізольовані від цих тенденцій «залізною завісою», тож зберегли більше залишків традиційно ієрархічної, неліберальної та етноцентричної політичної культури.

Ключова відмінність стосується осмислення нацистського періоду 1933−1945 років. У Західній Німеччині злочини нацистів, відповідальність за них і крах німецького антифашизму стали предметом багаторічного діалогу, досліджень і аналізу — процесу *Vergangenheitsbewältigung*, «примирення з минулим». Після возз'єднання 1990 року ці підходи поширилися й на територію колишньої НДР, але запізніла й почасти нав'язана участь східних німців у цьому процесі дала менший скептицизм щодо правого екстремізму, ніж на Заході. Там само вищий і рівень антиамериканізму.

Сьогодні це проявляється у жвавішій підтримці антизахідного режиму Володимира Путіна та толеруванні зв'язків AfD із Москвою. Якщо всі центристські партії Німеччини підтримують Україну, то ультраправі й ультраліві сили займають більш-менш пропутінську позицію, виступаючи проти санкцій щодо Росії та військової допомоги Києву. Нині пропорційна багатопартійна система обмежує вплив AfD: партія зростає, але залишається в ізоляції та під остракізмом. Якщо німецькі націоналісти не помірнішають — як це нещодавно сталося з радикальними правими у Швеції та Італії — і не стануть потенційними партнерами по коаліції, їхній прямий вплив на внутрішню та зовнішню політику Німеччини залишатиметься обмеженим.