Музеї як простір пам'яті: як зацікавити дітей історією України

З початком навчального року тисячі українських школярів повернулися за парти. В умовах повномасштабної війни важливо не лише опановувати шкільну програму, а й формувати розуміння державності та власної ідентичності. Музеї, які зберігають пам'ять про націю, дедалі частіше стають майданчиками для таких розмов.

Надія Лук'яненко, вдова дисидента та співавтора Акту про незалежність України Левка Лук'яненка, облаштувала у власному будинку в Хотові неофіційний меморіальний простір. Тут збереглися особисті речі чоловіка: одяг, робочий стіл, книжки та навіть словник, за яким він вивчав англійську мову в ув'язненні. Пані Надія зазначає, що візити школярів останнім часом стали рідшими, хоча саме дітям важливо знати, з чого починалася сучасна українська держава.

Про складні теми — делікатно

У львівському музеї «Територія терору», розташованому на місці колишнього гетто та пересильної тюрми, цього літа спостерігали несподівано великий наплив відвідувачів. Із дітьми тут працюють переважно від 10 років, розповідаючи історії не лише про біль, а й про виживання: як люди в засланні святкували весілля, Різдво, створювали родини. За словами заступниці директора Оксани Дарморіз, важливо показувати, що життя продовжується навіть у найтяжчі часи.

У Музеї історії міста Києва наголошують: важкі теми не варто оминати, але потрібно дбати про психологічну безпеку дитини. Екскурсовод має помічати реакцію групи та регулювати глибину розмови. Прикладом може бути амстердамський Verzetsmuseum Junior, де наратив побудовано навколо історій чотирьох реальних дітей, які пережили нацистську окупацію.

«У нас є досвід, якого бракує західним музеям, — пряма присутність усередині події. Це два різні типи компетентності, тож музеям варто обмінюватися ними, а не змагатися», — зауважує завідувачка відділу науково-освітньої роботи Олександра Савенок.

Нові формати та орієнтир на НМТ

У Кам'янці-Подільському цього літа відкрився музей «Від Русі до України. Кам'янець крізь віки». Експозицію створювали за участі шкільних учителів історії, а програми інтегрували з національним мультипредметним тестом. Хронологічна побудова дозволяє відвідувачам буквально «пройти» крізь епохи — від Русі до Королівства Руського, Великого князівства Литовського та Речі Посполитої.

Екскурсії передбачають взаємодію з реалістичними фігурами історичних персонажів, про яких розповідають як про живих людей, що приймали важливі рішення. Для молодших класів акцент роблять на базових поняттях — князь, гетьман, козак, держава, — а для старшокласників пропонують теми, корисні для складання НМТ.

Ідентичність через мистецтво та гру

У Музеї Івана Гончара впевнені: щоб полюбити себе, треба себе пізнати. Тут використовують рольові ігри, коли діти «перетворюються» на видатних постатей і знайомляться між собою. Це допомагає зробити історичних героїв ближчими та зрозумілішими.

Після початку повномасштабної війни зростає інтерес молоді до української історії та постатей, яких Росія свого часу привласнила собі. У «Київській картинній галереї» зазначають: триває виставка «Ілля Рєпін. Реаліст і мрійник», що порушує тему деколонізації митців.

Аби зацікавити школярів, музеї вигадують дедалі більше форматів: квести, майстеркласи, тематичні уроки, співпрацю з театрами та філармоніями. Як підсумовують у Музеї Гончара, коли екскурсовод сам із захопленням відкриває нові грані культури, коли є елемент сюрпризу та відкриття — дітям хочеться повертатися до музею знову.