Михайло Рудськой із Костянтинівки: десять років, чотири класи, одне вбите дитинство

Щодня о дев'ятій ранку в Україні вшановують хвилиною мовчання всіх, чиї життя забрала російсько-українська війна. За цими хвилинами стоять конкретні люди — і кожна з них варта того, щоб її пам'ятали не як рядок статистики, а як історію.

Михайло Рудськой народився в Костянтинівці 26 червня 2013 року. Він навчався у місцевій загальноосвітній середній школі І–ІІІ ступенів №13 і встиг закінчити тільки четвертий клас.

«Хлопчик був гарним учнем, талановитою дитиною. Старанно вчився, брав активну участь у позакласних заходах. Михайло займався спортом, мав гарні результати у змішаних єдиноборствах. Грав у комп'ютерні ігри, багато малював, ліпив із пластиліну», — згадують близькі.

Поза школою та тренуваннями він любив кататися на велосипеді, роликах і самокаті. Знайомі розповідають, що серед однолітків у нього було багато друзів. Про життя хлопця розповіли в меморіальному проєкті «Незламні серця Костянтинівської громади».

Після початку повномасштабного вторгнення родина не виїхала з міста — Михайло залишився в Костянтинівці.

24 липня 2023 року російська армія вдарила по місту з реактивної системи залпового вогню «Смерч». Вибухи пролунали неподалік водойми, де хлопець перебував разом із мамою. Жінку з осколковими пораненнями того ж дня відвезли до лікарні в Дніпрі.

Того дня біля водойми загинули троє цивільних. Серед них — Михайло Рудськой. Йому було десять років. У нього залишилися батьки та брат.

Історія Михайла — це нагадування про те, що російські удари по українських містах забирають не абстрактні «втрати», а дітей, які мали ще вчитися, тренуватися, малювати й дорослішати. Пам'ять про них тримає фокус на тому, що саме стоїть за кожним днем війни.