«Єрунда» — не росіянізм: слово виникло з латинського терміна

«Та це якась єрунда!» — фраза, яку можна почути щодня. Але звідки насправді взялося це слово і чи варто його уникати в літературному мовленні? Відповідь, як виявляється, сягає корінням у латинську граматику.

За однією з найпоширеніших етимологічних версій, слово «єрунда» виникло у XVIII–XIX століттях серед учнів, які вивчали латину — гімназистів, семінаристів, бурсаків чи студентів. У програмі була особлива дієслівна форма — герундій (лат. gerundium), яка багатьом здавалася надто складною. Учні жартома перекрутили термін: спочатку «герундія» перетворилася на «герунду», а згодом зник звук «г», і з’явилося слово «єрунда». Так науковий термін почали вживати на позначення чогось заплутаного, а згодом — будь-якої дурниці чи нісенітниці.

Хоча існує версія, що слово прийшло з Росії, ймовірніше, воно поширилося через російськомовне освітнє середовище, яке діяло й на території України. Деякі джерела, зокрема ресурс «Горох», наводять ще один варіант — «ярунда», що означає «нудьга», але з тим самим походженням.

Сучасні словники фіксують «єрунду» як розмовне запозичене слово. Воно зрозуміле більшості українців, однак у літературному мовленні та офіційних текстах мовознавці радять надавати перевагу питомим відповідникам: «дурниця», «нісенітниця», «безглуздя», «маячня».

Сам герундій досі існує в мовознавстві як назва граматичної форми латинської мови. Тож шлях від наукового терміна до слова зі значенням «дурниця» є яскравим прикладом того, як молодь може змінювати значення слів — і таких випадків в історії мови чимало.