Освітній експерт: освіта — не сервіс, а простір дисципліни й розвитку

Освітній експерт Олександр Козлов виступив із відкритою відповіддю на допис доктора економічних наук Сергія Захаріна, який переконував, що в слові «послуга» немає нічого образливого, адже лікарі, залізничники, офіціанти, перукарі та майстри ЖЕКів уже давно не ображаються на таке формулювання.

Козлов звертає увагу на те, хто саме пропонує дивитися на освіту крізь призму сервісу: Захарін обіймав посаду державного секретаря МОН за часів міністра, викритого на академічній недоброчесності. На думку експерта, для управлінців тієї системи школа постає не простором інтелекту й науки, а конвеєром з обслуговування.

Ключова теза відповіді — різниця між класичною послугою та навчанням. Лікар лікує конкретного пацієнта, перукар стриже конкретну голову, майстер ЖЕКу ремонтує конкретний кран. Надавач послуги відповідає за результат перед однією людиною і зважає лише на її індивідуальні параметри.

Учитель же працює з дидактичною системою — складною соціальною групою, класом із 25–30 учнів, де діють закони групової динаміки, наявні різний початковий рівень підготовки, різна мотивація та неоднорідний темп сприйняття матеріалу. Зводити управління такою системою до «надання послуги» автор порівнює з називанням диригування симфонічним оркестром «наданням послуг із видачі звуку».

Чому ринковий шаблон «клієнт — надавач послуг» викривляє суть навчання? Більшість класичних послуг передбачають пасивну або мінімальну участь клієнта: людина сидить у кріслі перукаря або чекає на чек у ресторані. Навчання ж — це засвоєння знань і формування навичок, які неможливо «передати» чи «надати» пасивному отримувачу. Без зустрічного інтелектуального та вольового зусилля учня процес не відбувається взагалі.

Логіка послуги, зазначає Козлов, перекладає всю відповідальність на того, хто її надає, а учень перетворюється на споживача з позицією: «Ви мене вчіть так, щоб мені було цікаво, а я подивлюся». Навчання ж за своєю природою — це завжди подолання опору: щоб опанувати складне правило, розв'язати задачу чи навчитися аналізувати текст, потрібно прикласти зусилля, а це інтелектуальна праця, яка вимагає дисципліни й часто супроводжується тимчасовим дискомфортом.

Сфера послуг діє за протилежним принципом: клієнт має отримати максимум комфорту, мінімум зусиль і швидкий задовольняючий результат. Послуга на залізниці чи в перукарні задовольняє суто індивідуальну потребу конкретного споживача, тоді як шкільна освіта виконує насамперед державну та суспільну функцію — формування громадянина, соціалізацію та відтворення інтелектуального потенціалу суспільства.

Наслідки сервісного підходу автор описує так: педагог із наставника й носія знань перетворюється на звичайного виконавця вимог. Його оцінюють не за тим, чого він навчив, а за тим, чи залишилися «задоволеними» учень і батьки. Оцінка перестає бути об'єктивним виміром знань і стає показником якості наданого «сервісу», а низький бал сприймається не як привід попрацювати над помилками, а як «погане обслуговування».

Механічне перенесення шаблону «клієнт — надавач послуг» на класно-урочну систему викривляє суть педагогічного взаємозв'язку, перетворюючи спільну інтелектуальну працю на формальне виконання регламенту, підсумовує Козлов. Освіта — це не сервіс, а простір дисципліни, розвитку та формування особистості, і поки чиновники від економіки плутають школу з майстернею з ремонту кранів, системної якості освіти в країні чекати марно.