Освітня міграція українців до ЄС: як змінилася траєкторія за 10 років

Дані Євростату за 2014–2024 роки демонструють суттєву трансформацію освітньої міграції українців до Європи. У 25 європейських країнах кількість українських студентів бакалаврського рівня зросла з 17 617 до 62 140 осіб, тобто у 3,5 раза. На магістерському рівні зростання було скромнішим: з 12 531 до 18 326 студентів у 23 країнах із порівнянними даними (+46,2%).

Найбільш показовою є динаміка на бакалавраті, яка свідчить про те, що українці дедалі частіше обирають європейські університети як стартову точку своєї освітньої біографії. Польща збільшила контингент українських бакалаврів з 7 961 до 32 825, Чехія — з 1 422 до 5 658, Австрія — з 460 до 1 642, Франція — з 288 до 1 261. Особливо вражає Словаччина, де кількість зросла з 814 до 9 136 (у 11 разів), а також країни Балтії: Литва — зі 101 до 1 565, Латвія — зі 116 до 609, Естонія — з 22 до 279.

Водночас магістерський рівень демонструє контраст. У Німеччині кількість українських магістрантів зросла з 2 960 до 5 397, у Чехії — з 467 до 1 196, в Австрії — з 416 до 765. Проте в Польщі, яка є беззаперечним лідером за кількістю українських студентів, зростання магістратури було мінімальним: з 6 591 до 7 651 (приблизно +16%). Це підтверджує тезу про те, що чим раніше молода людина входить до іноземної освітньої системи, тим більше шансів ця система має сформувати її подальшу професійну траєкторію.

Найдраматичніший розрив спостерігається на рівні PhD. У 22 країнах із коректно зіставними даними кількість українських докторантів зросла лише з 1 013 до 1 050 осіб (+3,7%). Зріз 2024 року показує, що магістерський контингент становить близько 31,4% від бакалаврського, а докторський — лише 9,3% від магістерського. Це означає, що освітня міграція не гарантує міграції до науки.

Особливо промовистим є парадокс Польщі: там навчається 32 825 українських бакалаврів і 7 651 магістрант, але лише 83 докторанти (співвідношення PhD/Master — близько 1,1%). Для порівняння, в Естонії цей показник сягає 23,1%, у Чехії — 21,0%, у Португалії — 20,4%, у Франції — 19,4%, у Німеччині — 13,4%.

Експерти зазначають, що міграція відбувається не в один момент перетину кордону, а формується через послідовність освітніх рішень. Ризик для України полягає у втраті цілих ланцюжків: бакалаврат → магістратура → PhD → перше робоче місце → професійні мережі → академічна кар'єра. Тому політика вищої освіти має конкурувати не за «повернення випускників», а за саму траєкторію — від абітурієнта до молодого дослідника.

Автор аналізу, професор Олександр Костюк, наголошує: освітню міграцію можна перетворити на академічне співробітництво через спільні програми, подвійні дипломи та спільні PhD. Тоді десятки тисяч українців у європейських університетах можуть стати не втраченим поколінням, а найбільшою міжнародною мережею українського людського капіталу.