Куяльник може повернути Україні сіль: 300 тисяч тонн на рік замість імпорту

Втрата Соледарського родовища змусила Україну шукати нові джерела харчової солі, і одним із них може стати Куяльницький лиман на Одещині. Там планують створити підприємство, яке вилучатиме надлишкову сіль із водойми та перероблятиме її на продукцію для споживання.

Сіль на Куяльнику видобували ще з XVI століття — спершу козаки, згодом чумаки. Теперішній проєкт розвиває ТОВ «Куяльницькі соляні промисли», засноване у 2026 році. За розрахунками компанії, щорічний обсяг видобутку може сягати близько 300 тисяч тонн, а після виходу на проєктну потужність лиман здатен покривати значну частину внутрішніх потреб у харчовій солі. У перспективі розглядають і відновлення експорту.

Контекст, який робить ці плани актуальними, — різка зміна структури ринку. До повномасштабної війни близько 90% українського ринку забезпечувала «Артемсіль» із виробничою потужністю понад 7 мільйонів тонн на рік. У 2021-му Україна експортувала понад 710 тисяч тонн солі, а ввозила 142,8 тисячі тонн. Після втрати доступу до Соледарського родовища обсяги імпорту у 2022 році зросли втричі, а у 2024-му наблизилися до 750 тисяч тонн. За 2025 рік Україна ввезла 415 тисяч тонн солі на суму близько 49,6 мільйона доларів. Понад половину цієї продукції постачав Єгипет, значні обсяги надходили також із Туреччини та Румунії.

Окрім виробничого складника, проєкт має і екологічний вимір. Із 2014 року лиман поповнюють морською водою, і за оцінками науковців Національної академії наук України, за цей час до водойми потрапило від 1,2 до 1,5 мільйона тонн солі. Мінералізація ропи сягає 350 проміле й вище. Надмірна концентрація створює ризики для екосистеми Куяльника та його лікувальних грязей — пелоїдів; у водоймі живуть, зокрема, рачки артемії та личинки комарів-мотилів. Розрахунки вчених показують, що контрольоване вилучення солі на ділянках площею 100–200 гектарів може майже повністю компенсувати її щорічне надходження.

У проєкт планують залучити близько 30 мільйонів доларів. На території Усатівської громади хочуть звести індустріальний парк із заводом із переробки солі, що дало б нові робочі місця та додаткові надходження до місцевого бюджету.

Утім, до старту видобутку ще далеко. Куяльницький лиман лежить у межах національного природного парку, має статус лікувального водного об'єкта, а прилегла територія є курортом державного значення. Погодження з нацпарком тут недостатньо: потрібні рішення держави щодо режиму використання водойми, оцінка впливу на довкілля та дозвіл на спеціальне водокористування. Питання вже виносили на рівень Кабінету Міністрів, але єдиного підходу до використання ресурсів лиману поки не виробили.

Куяльник — не єдиний варіант. На Закарпатті оцінюють можливості Тереблянського родовища, яке потенційно може давати країні технічну сіль. За оцінками експертів, за стабільної роботи вітчизняних виробників Україна здатна досягти самозабезпечення сіллю протягом трьох-п'яти років, а ринок формуватимуть кілька регіональних підприємств.