Освітня міграція українців у Європі: нові дані Євростату

Аналіз оновлених даних Євростату за 2014–2024 роки показує: українці дедалі раніше входять до європейської системи вищої освіти, і це змінює саму структуру освітньої міграції.

У 25 країнах Європи кількість українських студентів бакалаврського рівня зросла з 17 617 до 62 140 осіб — на 252,7%. На магістерському рівні (для 23 країн із порівнянними даними) зростання скромніше: з 12 531 до 18 326 осіб, тобто на 46,2%.

Найбільше зростання на бакалавраті зафіксовано в Словаччині — з 814 до 9 136 студентів, тобто більш ніж у 11 разів. Польща залишається головним центром: там кількість українських бакалаврів збільшилася з 7 961 до 32 825. Помітне зростання також у Чехії (з 1 422 до 5 658), Австрії (з 460 до 1 642) та Франції (з 288 до 1 261). У балтійських країнах динаміка радикальна: Литва — зі 101 до 1 565, Латвія — зі 116 до 609, Естонія — з 22 до 279.

Водночас на рівні PhD експансії немає. У 22 країнах із коректно зіставними даними кількість українських докторантів зросла лише з 1 013 до 1 050 осіб — на 3,7% за десятиліття. Це створює так звану академічну воронку: міграція до університету не перетворюється автоматично на міграцію до науки.

Зріз 2024 року це підтверджує: у 25 країнах вибірки налічується 62 140 бакалаврів, 19 533 магістрантів і лише 1 820 докторантів. Магістерський контингент становить близько 31,4% від бакалаврського, а докторський — лише 9,3% від магістерського. При цьому йдеться про одночасні контингенти різних когорт, тож це не показники переходу, але структурний сигнал є однозначним.

Особливо показовий приклад Польщі: у 2024 році там навчалося 32 825 українських бакалаврів і 7 651 магістрант, але лише 83 докторанти — співвідношення PhD до магістрів становить приблизно 1,1%. Для порівняння, в Естонії цей показник сягає 23,1%, у Чехії — 21,0%, у Португалії — 20,4%, у Франції — 19,4%, у Німеччині — 13,4%.

Ці дані свідчать про зміщення моменту потенційної міграції людського капіталу на дедалі раніший етап життя. Коли молода людина вступає до європейського університету на бакалаврат, отримує там магістра, формує професійні мережі та соціальне середовище, її повернення вже не є простим рішенням «після навчання». Міграція відбувається поступово, через послідовність освітніх рішень.

Експерти наголошують: українська політика вищої освіти не може обмежуватися завданням «повернути випускників». Потрібно конкурувати за саму траєкторію — від абітурієнта до молодого дослідника. Головний ризик — не сама освітня міграція, а момент, коли вона перетворюється на траєкторію облаштування, тобто інтеграції.

Водночас десятки тисяч українців у європейських університетах можуть стати найбільшою міжнародною мережею українського людського капіталу — якщо перетворити освітню міграцію на академічне співробітництво через спільні програми, подвійні дипломи, спільні PhD та грантові мережі. Питання полягає не в тому, як зупинити освітню міграцію, а в тому, як не дозволити їй відірвати українські таланти від України.