Хірург Олександр Полякін: 18 ротацій у шпиталі Пирогова і стипендія на його честь

Олександр Полякін народився 13 лютого 1962 року в Магнітогорську, а школу закінчив уже в Роздільній на Одещині. Того ж 1979 року він вступив до Одеського медичного училища №3, згодом пройшов строкову службу в армії у 1982–1984 роках і продовжив навчання в Одеському медичному інституті. Фах хірурга він здобув 1990 року.

До 2015 року Полякін працював у Роздільнянській залізничній лікарні. Мобілізуватися він намагався ще 2014 року, проте медзаклад забронював його через нестачу фахівців. Від 2015 року він очолив хірургічне відділення Роздільнянської багатопрофільної лікарні, а 2018 року долучився до Першого добровольчого мобільного шпиталю імені Миколи Пирогова. До повномасштабного вторгнення встиг з'їздити на шість ротацій, а в проміжках між ними оперував пацієнтів удома, у Роздільній.

Колеги згадують його як лікаря, для якого пацієнт був на першому місці — часом навіть коштом власного відпочинку. «Він був хорошою людиною та професіоналом. Найбільш професійний хірург, з яким мені доводилося працювати», — каже Іван Черненко з Роздільнянської багатопрофільної лікарні. Поза медициною Олександр любив рибалити, готувати аджику й коптити м'ясо, а власні смаколики возив побратимам на фронт.

На початок повномасштабної війни йому виповнилося 60, тож у мобілізації відмовили. Попри це він далі служив добровольцем і від лютого 2022 року провів у шпиталі Пирогова 18 ротацій. Під час однієї з них, у селищі Орли на Дніпропетровщині, Полякін дістав осколкове поранення. Керівник шпиталю Геннадій Друзенко каже, що тоді чоловік вижив дивом.

«Викликом було його транспортування до столиці, оскільки в Запоріжжі — за всієї поваги до місцевих медиків — в нього не було шансів. Ми десяток разів чули "пацієнт не транспортабельний". Аеромедична евакуація нам відмовила. Але ми ризикнули», — розповідав Друзенко.

У столичній «Феофанії» лікарі боролися за його життя три місяці, та 17 жовтня він помер від наслідків поранення. Поховали Олександра Полякіна в Роздільній.

За життя він отримав чимало відзнак, серед них медаль «За сприяння Збройним Силам України», відзнака Президента України «За сприяння обороні», відзнака Святого великомученика і цілителя Пантелеймона та відзнака міністра оборони України «Хрест пошани». Посмертно його нагороджено орденом «За мужність» ІІІ ступеня.

У лютому 2026 року в Роздільнянській багатопрофільній лікарні відкрили меморіальну дошку пам'яті Полякіна, а Одеський національний медичний університет заснував іменну стипендію на його честь. «Ініціатива створення стипендії належить Першому добровольчому мобільному шпиталю ім. Миколи Пирогова у співпраці з ОНМедУ. Разом із родиною Олександра Борисовича вони зробили крок, який перетворює біль втрати на силу майбутнього. Стипендія покликана підтримати тих, хто обирає хірургію — одну з найскладніших і найвідповідальніших спеціальностей у медицині. Саме їй Олександр Полякін присвятив усе своє життя», — повідомили у навчальному закладі.