Чужинці в Дніпрі: сонячний окунь і риба-голка змінюють екосистему річки

Дніпровські водосховища перетворилися на арену, де аборигенні види риб дедалі частіше поступаються вселенцям. За підрахунками науковців, у каскаді вже зафіксовано 21 чужорідний вид, серед яких особливо активні сонячний окунь і риба-голка. Про це розповів іхтіолог, проректор з наукової роботи Дніпровського національного університету імені Олеся Гончара Олег Маренков.

Причини такого стрімкого поширення — комплексні. Будівництво каскаду ГЕС фактично перетворило Дніпро з типової річкової екосистеми на ланцюг слабкопроточних водойм. Зникли природні біотопи, натомість з'явилися величезні мілководні зарості, які стали ідеальним середовищем для вселенців. Окрему роль відіграло цілеспрямоване зариблення у XX столітті: разом із цінними видами, як-от білий амур чи товстолобик, до водойм випадково потрапив чебачок амурський, який, на відміну від «корисних» переселенців, чудово розмножується в українських умовах.

Вплинуло й зникнення дніпровських порогів. Для понто-каспійських видів — бичків, тюльки, риби-голки — пороги були природним бар'єром. Щойно їх не стало, ці риби почали мігрувати вгору за течією, адаптуючись до прісноводних умов.

Сонячний окунь, родом із Північної Америки, потрапив в українські водойми через затоплений кар'єр поблизу села Пашена Балка на Дніпропетровщині. Його фіксують в Україні з 1992 року. Риба-голка, натомість, розселялася природним шляхом, а також за допомогою птахів, які переносять її разом із водоростями.

Швидкість поширення вражає: сонячний окунь долає понад 30 кілометрів на рік, риба-голка — близько 52. Утім, Олег Маренков зауважує: ці цифри усереднені між точками фіксації, тож не означають щорічного лінійного просування.

Успіх вселенців пояснюється їхньою біологією. Обидва види рано дозрівають — риба-голка нерестує вже на другий рік життя, сонячний окунь на другий-третій. Вони толерантні до коливань температури, кисню та солоності. Сонячний окунь до того ж охороняє потомство, а його колючі шипи захищають від хижаків.

Головна проблема — конкуренція за їжу. Сонячний окунь всеїдний: споживає ікру, личинок, мальків, молюсків. Він відбирає кормову базу в молоді плітки, ляща та плоскирки. Особливо вразливий червонокнижний карась золотий — поїдання його ікри може підірвати популяцію. Риба-голка, харчуючись зоопланктоном, також конкурує з молоддю аборигенних видів, хоча, за даними досліджень, у водоймах із високою її чисельністю, як-от Самарська затока чи річка Саксагань, помітного падіння чисельності місцевих риб не спостерігалося.

Окремих хвороб чи паразитів у вселенців немає, але вони можуть переносити збудників із водойми у водойму. Наприклад, на рибі-голці знаходили дрібних паразитичних п'явок.

Руйнування Каховської ГЕС у червні 2023 року завдало катастрофічного удару по іхтіофауні: до цього водосховище підтримувало щонайменше 42 види риб. Однак у довгостроковій перспективі на місці водойми формується річково-заплавна екосистема. Це може скоротити чисельність лімнофільних вселенців, які віддають перевагу зарослим мілководдям, натомість створити перевагу для реофільних аборигенних риб. Уже зараз у річищі поблизу Хортиці частіше помічають осетрових, які піднімаються вгору, як це було до створення каскаду.

Повністю повернути Дніпро до стану столітньої давнини неможливо, наголошує науковець. Натомість ідеться про управління чисельністю вселенців: раннє виявлення нових видів, контроль за штучним перенесенням риб, відновлення природних біотопів. Приклад — весняна заборона вилову щуки, яка допомагає хижакові природно стримувати популяції чужинців. Створення штучних нерестовищ могло б посилити цей ефект.

«Вселення риб у водойми — це дуже складний процес, і він повинен супроводжуватися науковцями», — підсумовує Олег Маренков.