Абсолютна згода не завжди означає правильність: нова математична модель

Соціологи з Університету Тулузи (CNRS) та Університету Лідса представили математичну модель, яка ставить під сумнів традиційне уявлення про колективний консенсус. Згідно з їхніми висновками, абсолютна згода або надзвичайно високий рівень підтримки під час групового ухвалення рішень не завжди свідчить про компетентність учасників. Натомість у складних ситуаціях саме певний рівень незгоди може бути маркером того, що остаточний вибір заслуговує на довіру.

У роботі дослідники застосували баєсову модель прийняття рішень, розширивши її з урахуванням когнітивних викривлень, зокрема схильності до конформізму — тенденції людей підлаштовувати власну думку під погляди більшості, іноді всупереч наявній інформації. Щоб оцінити ймовірність ухвалення правильної колективної відповіді, науковці змоделювали 16 різних сценаріїв, які відрізнялися математичними способами передачі інформації та рівнем складності завдань.

Результати розрахунків показали, що в умовах, коли конформізм відсутній, точність рішень зростає разом із рівнем згоди між учасниками. Однак у реалістичніших умовах, де підлаштування під більшість є природним для соціальних видів, висока одностайність часто свідчить про поверхове опрацювання питання або тиск групи. Цю закономірність автори назвали «розбіжністю, що підвищує довіру».

На думку вчених, коли група стикається зі складним завданням, присутність протилежних позицій вказує на те, що учасники діють незалежно та менше піддаються зовнішньому впливу. Водночас одностайність залишається надійним індикатором якості лише для простих рішень.

Практичне значення дослідження полягає в тому, що воно дає змогу оцінювати обґрунтованість рішень експертних рад або колегіальних органів без необхідності аналізувати внутрішні процеси в групі. У планах авторів — перевірити модель у поведінкових експериментах та вивчити, як інші когнітивні викривлення впливають на колективну культурну еволюцію.